Дніпровська міська рада

офіційний Інтернет-портал

П`ятница, Лют 24


Ви тут: Про місто Історія СТОЛИЦЯ ПРИДНІПРОВ’Я (1881-1916 рр.)

СТОЛИЦЯ ПРИДНІПРОВ’Я (1881-1916 рр.)

До початку 1880-х років Катеринослав був звичайнісіньким губернським містом. Але з кінця XIX ст. по всій Російській імперії почалась так звана "міська революція". З 1881 р. місто стало зростати нечуваними темпами. Наступні 10-15 років повністю змінили не тільки його вигляд, а й роль і місце в економічному, суспільному і політичному житті України, Російської імперії і світу. "Залізною лихоманкою" назвав цей період в історії міста відомий письменник Володимир Гіляровський.

У цей час на сході і на заході від міста почалися промислові розробки кам’яного вугілля і залізної руди. Починаючи з 1897 року Південний регіон перегнав Урал й вийшов на перше місце в імперії за видобутком корисних копалин. Особливо швидко зростав Криворізький залізорудний район. Якщо у 1890 р. тут видобули 19 млн. пудів руди, то у 1908 р. - вже 222,5 млн.

У 1881 році розпочалося будівництво залізниці та мосту через р.Дніпро в районі міста, де майже 100 років існував дерев’яний наплавний міст.

Тисячі мешканців Катеринослава зібралися 18 травня 1884 р. на обох берегах Дніпра, щоб подивитись, як пройде перший потяг по найбільшому в Європі мосту. Від того часу вражаюча двох’ярусна споруда довжиною півтори кілометра і вагою 9525 тонн стала однією з визначних пам’яток міста. Автором проекту моста був академік М.А.Белелюбський. Його будівництво обійшлося казні в 4 млн. крб. Двох’ярусний міст отримав золоту медаль на Всесвітній виставці у Парижі в 1889 році. Не кожен міст Росії відзначався такою нагородою. Сьогодні "старий" міст є пам’яткою інженерного мистецтва національного значення. Свої враження про диво-міст залишив нам московський купець П.Мілушин, який разом із кумом приїздив до міста на ярмарок у червні 1885 р.: "А на станции Нижне-Днепровск, ошарашамши по две рюмочки и закусивши оные раками местного произведения, стали мы на заднюю площадку, чтобы, значит, со страхом и трепетом днепровский мост переехать. Ну и мост: от удивления и страха многие даже икать начали. И как это трезвый человек такое выдумать мог?". На початок ХХ ст. пропускна спроможність економічно важливого мосту складала 90 потягів на добу. Вугілля, руда, хліб, будівельний ліс, чавун, залізо, рейки, сіль, каміння - основні вантажі, що перевозили по ньому. Через міст їхали до Харкова, Курська, Москви, Петербурга, Ростова, Маріуполя, у Крим і на Кавказ. Але головним було те, що залізниця з мостом з’єднала Донецький кам’яновугільний басейн з Криворізьким залізорудним і сприяла розвиткові металургійної і металообробної промисловості в губернії і місті. У наступному, 1885 р., міська Дума на екстреному засіданні обговорювала проект купчої на продаж 120 десятин міської землі Брянському товариству для будівництва чавуноливарного, залізоробного і рейкопрокатного заводу. Всіляко вітаючи цей проект, місцева газета писала: "Отныне г.Екатеринославу предстоит фабрично-заводское и промышленное развитие, какого городу, вне совершения сделки, долго бы не дождаться и которое выдвинет его в разряд лучших городов России...". 10 травня 1887 р. було урочисто відкрито Олександрівський Південно-Російський завод Брянського товариства, перший великий металургійний завод міста (нині ВАТ металургійний завод ім. Г.Петровського). Відкриття заводу відбувалося в дні, коли місто святкувало сторічний ювілей від дати закладання Катериною ІІ першого каменя в фундамент Преображенського собору. 9 травня міський голова І.М.Яковлев у своїй промові з нагоди ювілею присвятив вікопомні слова одному з найвідоміших людей в історії нашого міста - Олександру Миколайовичу Полю: "Нарешті, за цю справу - розвиток гірничої промисловості в Новоросії взявся 15 років тому один з найбільш гідних і освічених співгромадян - О.М.Поль. Його чудовій енергії, невтомній діяльності і великим витратам ми зобов’язані тим, що залізорудні наші багатства стали найвідомішими не тільки на нашій батьківщині, але й в усій Європі, що і привабило до нас вітчизняних і іноземних підприємців, разом з їх солідними капіталами. Вдячна пам’ять - це найкраща нагорода тому, хто працює на загальне благо. Давайте ж і ми будемо працювати по змозі нашій на користь нашому рідному місту, і нехай Бог благословить працю нашу." Постановою міської Думи О.М.Поля було обрано Почесним громадянином міста Катеринослава. О.М.Поль народився у 1832 р. у с.Мало-Олександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Отримав вищу юридичну освіту у Дерптському університеті. Повернувшись до родового маєтку, він займається господарством. Але головною справою його життя стала залізна руда - дослідження і організація її промислового видобутку. У 1881 р. завдяки зусиллям Поля було створене Акціонерне товариство залізних руд Кривого Рогу у Парижі з капіталом у 5 млн. франків, яке почало розробку руди і отримало великі прибутки. О.М.Поль був діячем земства і гласним міської Думи. Зібрав велику колекцію археологічних, нумізматичних, етнографічних предметів з історії краю, яка заклала підвалини обласного музею, що носив ім’я О.М.Поля. У 1890 р. він помер і був похований на Севастопольському цвинтарі міста. Завдяки його енергії і великій праці край ожив, Катеринослав воскрес. Відроджується промисловість краю, місто розвивається, зростає, накопичуються капітали в ньому. "Він помер, але якщо я пишу ці рядки, заради яких опинився у Катеринославі, так тільки тому, що він жив. Саме тому росте Катеринослав, саме тому тут клекоче підземна лихоманка навколо нього...", - писав Гіляровський у 1899 році. Дійсно, на цей час припадає надзвичайно інтенсивний приплив у промисловість губернії і міста не тільки, але і не стільки, російських, скільки іноземних капіталів - у першу чергу бельгійських, французьких, німецьких, англійських. На зарубіжних ринках акції промислових підприємств краю піднялися так високо, що достатньо було додати до назви фірми слово "Дніпровський" або "Катеринославський", щоб розраховувати на їх легкий збут. "...- Іноземці лізуть до Росії з величезними капіталами! - Бельгійці вже головні господарі на Півдні Росії! Тільки й розмови чути останнім часом. Особливо напирають на бельгійців, указуючи, що кращі копальні і залізоробні заводи у їхніх руках по усьому Придніпров’ю. У поїзді тільки й чути: руда, кам’яне вугілля, шурфування, розвідки, бельгійці..." (В.Гіляровський). У другій половині 80-х років з міста Льєж, що у Бельгії, приїхали до Росії брати Шарль і Жорж Шодуари. Жорж (Георгій) отримав звання купця першої гільдії і російське ім’я Єгор Карлович. Уже 1889 р. брати заснували Акціонерне товариство російських трубопрокатних заводів з основним капіталом у 3,5 млн.крб. Головою правління став Ж.Шодуар. Товариство побудувало три заводи у Катеринославі. Першим став до дії трубопрокатний завод "Шодуар-А" (тепер - ВАТ "Дніпропетровський трубопрокатний завод") з річним виробництвом у 700 тис. пудів, яке оцінювалося у 6 млн. крб. (1892 р.). Тут працювало 1300 робітників. За короткий час завод перетворився на друге велике промислове підприємство міста. Вагомим за значущістю підприємством міста став Нижньодніпровський залізоробний завод "Шодуар-В", заснований у 1899 р. (тепер - ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерна"). У 1914 р. почало роботу третє підприємство - чавуноплавильний завод "Шодуар-С", який спеціалізувався на виробництві металургійного устаткування (тепер - АТ "Дніпроважмаш"). Бельгійцям належав і сталеливарний завод - одне з кращих підприємств цього профілю усієї Росії (1895 р.; колишній "Езау і К0"). До цього часу відноситься відкриття заводів російсько-французьких і російських товариств - цвяшного, пічного, чавуноливарного. Про темпи розвитку промисловості у місті свідчать цифри: якщо у 1880 р. у ньому нараховувалося 49 фабрик і заводів з обсягом виробництва у 1,5 млн. крб. і з числом робітників - 572, то у 1903 р. їх було вже 194, а сумарний обсяг виробництва складав 21,5 млн. крб., число робітників сягало 10649 чоловік. Кількісне зростання підприємств супроводжувалося докорінними змінами їх профілювання. У 1880-ті роки більшість підприємств складали такі, що обробляли тваринні і рослинні продукти - парові млини (12), салотопні (6), цегляні (6), тютюнові (3), свічко-воскові (3), і було тільки два заводи з обробки корисних копалин, на яких працювало 26 робітників. У 1903 р. перше місце за кількістю робітників і обсягом виробництва посідали вже підприємства з обробки корисних копалин - їх було 33, на них працювало 8088 робітників, і обсяг їх виробництва складав 14,3 млн. крб. Крім вищезазначених заводів з виробництва металу і металопродукції, було 9 цегляних і 3 екіпажних заводи, 8 - з виробництва штучної мінеральної води. Найбільшу групу складали заводи з обробки рослинних продуктів - 133. Це млини (11), хлібопекарні (44), кондитерські (16), лісопильні (9). До підприємств змішаного виробництва належали фотоательє, яких було 20, 18 друкарень, 2 електричні станції. За свідченням Казенної палати у 1897 р. в місті було 1386 промислових і торговельних закладів, з них першої гільдії - 38, другої - 544, негільдійних - 804. З проведенням мережі залізниць і початком роботи великих металургійних заводів місто перетворюється на великий торговельний центр з продажу заліза та виробів з нього. В той же час Катеринослав був одним з найбільших ринків півдня з хлібної торгівлі. Окрім значного попиту з боку місцевих величезних млинів, мільйони пудів зерна продавалися як для внутрішнього споживання, так і на експорт. Хліб і залізо стали головними економічними важелями Катеринослава. Саме вони спричинили до життя мережу залізниць, сотні магазинів, десятки млинів. Значну роль відігравала і торгівля лісом, який сплавлявся з верхнього і середнього Придніпров’я. Катеринославська пристань була одна з найбільших, тут щорічно розвантажували на 20 млн. крб. вантажів, головним чином ліс. Відбуваються зміни і в характері міської торгівлі. Замість ярмарків першу роль починає відігравати стаціонарна торгівля у магазинах і крамницях. Головними місцями торгівлі у межах міста були базари. Протягом ХIХ ст. найбільшою базарного площею була Троїцька. Тут працював Троїцький базар. Його ряди починалися від проспекту і продовжувалися до вул.Поліцейської (вул.Шевченка) і від вул.Олександрівської (вул.Артема) до Первозванівської (вул.Короленка). У 1880-ті роки тут ішла щоденна торгівля харчовими припасами і промисловими товарами. З початком ХХ ст. головною торговою площею міста стає Озерний базар (1885 р.). Міська Дума та її торговельна комісія приділяють багато уваги упорядженню Озерки. На Озерній площі побудували три великі кам’яні торгові ряди за останнім словом техніки, працював найбільший привозний ринок, де торгували з возів. У 1915 р. тут було вже 103 кам’яні лавки, які давали місту щорічний прибуток у 122 тис. крб. На початку ХХ століття катеринославська торгівля характеризувалася як одна з найкращих серед інших міст. Тоді придбати у місті можна було практично все: починаючи від високоякісних товарів і продуктів першої необхідності до предметів розкоші і найвишуканіших товарів комфортабельного життя і багатого столу. Кращі товари продавалися переважно в магазинах, які могли похизуватися дзеркальними вікнами у сажень, красивим оздобленням усередині і запобігливими, але водночас пристойними прикажчиками. Всі ці великі та багаті магазини були розташовані у центрі міста, на проспекті. Майже у кожному будинку - по декілька магазинів, при кожному магазині - вивіска. Деякі будинки повністю були вкриті різноманітними вивісками, окрім вікон - тут виставляли товар на показ. Солідні фірми і магазини мали і солідні вивіски, головним на яких було ім’я власника. Так і ходили катеринославці: за взуттям - до Заморуєва, за самоварами і замками - до Толстикова і Алексєєнка, за тканинами - до Єфанова, за одягом - до Шульманів, за знаменитим кяхтінським чаєм - до Проніна, за тютюном - до Джигіта, за нотами і роялями - до Неймана, за тістечками - до Стрекозова, за борошном - до Тіссена, за фотографічними приладдями - до Повзнера. Був і "Американський магазин", де можна було купити посуд, збройові магазини Ф.Дєдікова, книжкові В.Алексєєва, "Берлінський магазин" дамського шитва, та магазин дамських суконь і корсетів "Венский шик". Торгували у місті майже три тисячі торговців, з них купців першої гільдії - 44, другої - 288. У їх числі купців християнського віросповідання було 97, іудеїв та караїмів - 235 чол. (на 1903 р.). У 1910 р. товарообіг міста складав 43285 тис. крб. Організовував торговельний життя міста торговий відділ міської Управи. У різні часи його очолювали купці Ф.Н.Мірошниченко, П.П.Волков, А.І.Гротто-Слепіковський, В.О.Толстиков. Особливо треба відзначити роботу Василя Івановича Макарова, який з 1897 по 1912 р. був головою торговельного відділу і багато зробив для поліпшення умов торгівлі на міських базарах, земля і торговельні приміщення яких належали місту. У 1895 р. прибуток міста з базарів складав 32,2 тис. крб., у 1909 році - 297,6 тис. крб. За той же час з ярмарок прибуток упав з 10,7 тис. до 2,5 тис. крб. За такого розвитку промислових підприємств і торгівлі досить зрозумілим була поява і зростання фінансових і кредитних установ і перш за все банків. У 1873 р. при міській Думі було засновано Катеринославський громадський банк, який працював під наглядом і відповідальністю міської громади. Почавши з капіталу у 30 тис. крб., на 1 січня 1886 р. він нараховував 80 тис., а у 1905 р. - 155 646 крб. Банк обслуговував потреби, перш за все, середнього класу мешканців, які потребували невеликих за обсягом кредитів. Кількість таких операцій банку була доволі значною. Директорами банку були на початку ХХ ст. купці С.С.Бабкін і М.Ю.Вебер. Окрім міського банку, тут функціонували Катеринославське відділення Державного банку, Катеринославський комерційний банк, відділення Азовсько-Донського і С.-Петербурзького міжнародного комерційних банків. Нарешті, потребам кредиту слугували банкірські контори та будинки, найвідоміший з яких мав банкір Кофман. У 90-х роках у місті почали діяти перші телефони (до речі, саме у купців). Телефонна мережа поєднала Катеринослав з найбільшими торговельними містами Росії. Велике значення для торгівлі мало відкриття Біржового комітету у 1907 р., міського ломбарду у 1904 р. Діяли купецьке товариство і комерційне зібрання, для якого побудували спеціальне приміщення - Комерційний клуб ( тепер Будинок техніки). Для поповнення лав фінансистів, економістів, бухгалтерів було відкрито комерційні училища - товариства прикажчиків та купецького товариства (тепер будинок облради, пр. Кірова, 2). За заслуги у поліпшенні торгівлі купців нагороджували орденами і медалями. Золотої медалі на Олександрівській стрічці "За особые заслуги в области торговли и промышленности" був ушанований купець О.Коган. Найвище звання - Комерції радник, у 1911 й 1912 році отримали купці першої гільдії М.С.Копилов і І.І.Тіссен. Міна Семенович, який першим отримав це звання у місті, на запитання кореспондента "Биржевых новостей" про найщасливіший день його життя, відповів: "Мій щасливий день тільки що минув, це день, коли я отримав Комерції радника і тим самим став єдиним у місті "генералом від комерції". Чим же займався М.С.Копилов? Власник торгово-промислових підприємств - будівельних, лісових і млинарних, а також вугільних копалень. Член Біржового комітету, засновник цікавої і популярної газети в місті "Приднепровский край" (1898-1917 рр.). Директор дитячого притулку, щедрий пожертвователь на користь міста і його навчальних закладів. 50 тис. крб. пожертвував він на будівництво будинку Вищого гірничого училища, був одним з фундаторів Катеринославських вищих жіночих курсів, перетворених у 1918 р. на університет. "Опинившись в осередку вугляних і залізних копалень та пов’язаної з ним промисловості, Катеринослав почав забудовуватися модерними будинками і населення стало зростати "американським", як у нас говорилося, темпом," - писав Д.Дорошенко про цей період в історії міста. У 1887 році місто налічувало 48100 жителів, а за Переписом 1897 р. тут мешкало вже 112839 чоловік. Як бачимо, за десять років його населення збільшилось на 233%. Такого не було раніше. За кількістю населення місто стало четвертим в Україні - після Києва, Харкова, Одеси. "Що стосується Катеринослава, то серед губернських міст він не має собі рівних за зростанням чисельності населення, а з великих повітових тільки Лодзь зростає швидше за нього," - свідчив "Статистично-економічний огляд Катеринославської губернії" у 1897 р. Та і як могло бути інакше! Адже "Нова Америка", - так називали наше місто на початку ХХ ст., - вабила до себе чарівною силою вогнів металургійних заводів, найбільшою залізницею, електричним трамваєм та світлом, новомодними магазинами та іншими незнаними до цих пір спокусами. Місто потребувало нових людей, і все здорове, сильне і молоде кинулося сюди з усіх кінців імперії на роботу. Кого тільки тут не було! В місті проживали представники всіх 50 губерній Європейської Росії, 10-ти кавказьких, 7-ми сибірських і 10-ти середньоазіатських губерній, 26-ти іноземних держав. Справжня пістрявість "одежд и лиц, племен, наречий, состояний...". Більше за всіх у місті мешкало росіян - 47200 чол., потім за чисельністю йшли євреї - 39979, українці - 17787, поляки - 3418, німці - 1438 чоловік. За кількістю іноземних підданих губернія посідала одне з перших місць серед інших губерній Європейської Росії, і Катеринослав був тут попереду всіх. Серед 1075 іноземних підданих - австро-угорці, німці, турки, бельгійці, французи, швейцарці, перси, греки і т.п. У місті було 9 іноземних консульств. Багато з них своїми капіталами допомагали облаштовувати місто. Так, бельгієць Г.Е.Камб’є експлуатував тут перший електричний трамвай. Директором Центрального електричного товариства і станції був француз М.І.Каттавоз. Основне населення міста складали міщани - 61940 чол., другим за чисельністю станом були селяни - 37470 чол., потім йшли купці - 2364 (разом з членами родин). Хоча їх було й не так багато, але саме вони брали активну участь у вирішенні міських справ. Купці - найбагатіші люди міста, міські голови, гласні міської Думи, видавці міських газет, благодійники міста. Відомі купецькі прізвища: Алексєєнко, Єфанов, Жиров, Тіссен, Карпас, Пчолкін, Рохлін. Поважним станом міста були потомственні й особисті почесні громадяни. Разом з родинами вони налічували 1133 чоловіки. Ними були купці П.П.Волков, П.Г.Гезе, М.З.Євтюков, Л.І.Калугін, І.Д.Штромберг, М.М.Заморуєв, М.С.Копилов. Починаючи з 1863 р. для заохочення осіб, які мали особливі заслуги перед міською громадою, місто надавало їм звання "почесний громадянин міста". Це почесне звання надавалося найвищою владою - імператором і міністром внутрішніх справ - на підставі клопотання міської думи. Це звання мали змогу отримувати особи різних станів, не набуваючи при цьому жодних додаткових прав і привілеїв. У цьому була головна відміна "почесних громадян міста" від потомственних і особистих "почесних громадян", які являли собою закладені у 1832 р. міські стани. На цей час звання Почесного громадянина міста за заслуги перед ним мали О.М.Поль, губернатори В.Д.Дунін-Барковський, І.М.Дурново і Д.М.Батюшков, гофмейстер Г.П.Алексєєв. Адміністративний і службовий елемент міста складало дворянство і чиновники не з дворян. Їх було 7059 чоловік, серед них - представники відомих дворянських родів Струкових, Алексєєвих, Родзянок, Міклашевських, які служили у губернському управлінні, земських і у своїх станових організаціях. Майже півтори тисячі налічувало духовенство. За віросповіданням більша частина населення була православною - 65196 чоловік. Вірні інших релігій: іудеї - 40971, римо-католики - 3986, лютерани - 1290, магометани - 664, старообрядці - 263, караїми - 269. Цікавий матеріал дає Перепис щодо того, як розподілялися національності за видами занять. Більш за все - 10 тис. чоловік - займалося приватною діяльністю і службою (прислуга і поденники). Майже 3 тис. були військовими, стільки ж займалися обробкою металів (робітники заводів). Причому це були переважно росіяни (2,6 тис), тоді як українців тут працювало лише 667 чол. Така ж картина і на залізниці - тут працювало до 1,3 тис. росіян і 543 українці, у будівництві - 1471 росіян, 205 українців. Одиниці українців займалися приватною, юридичною діяльністю, наукою, літературою, мистецтвом, лікарняною та санітарною діяльністю, візництвом. Торговою діяльністю і виготовленням одягу в основному займалися євреї - купці і міщани. Найбільше українців було серед осіб духовного звання. Значно менше, ніж росіян, було українців і серед дворян (майже в 10 разів). Пояснити це можна, мабуть, тим, що далеко не всі українці визнавали себе як таких з відомих причин придушення українського національного руху. Частина українців була записана великоросами. Жителів, які мали вік за 100 років - 7 осіб (1 чоловік, 6 жінок), 145 жінок заробляли собі на життя проституцією, на кожного мешканця міста щорічно приходилося 3,4 відра горілки. Зростання населення міста супроводжувалося значними змінами в його облаштовуванні. Місто швидко забудовується з півдня, заходу і сходу. Під впливом раптового напливу жителів у середині 1880-х років розпочинається будівельна лихоманка. В 4 рази - до 100 крб. - зросла вартість десятини землі в межах міста. Нестача житла особливо зросла після жахливих злив 1891 і 1892 рр., коли пониззя міста було затоплене і мешканцям не було де жити. Тоді за ініціативою міського голови О.Я.Толстикова Дума постановила віддати потерпілим від лиха і, взагалі, найбіднішому населенню міста ділянки міської землі на пільгових умовах. Для цього велику територію в нагірній частині міста розбили на невеликі правильні ділянки, які отримали назву "Нові плани". Центральною вулицею цього району стала вулиця Казанська (тепер вул.К.Лібкнехта). Сюди і переселили багатьох потерпілих від повені. Якщо простежити історію міста щорічно за періодикою, то можна спостерігати із року в рік таку картину - у червні місто заливають дощі, у липні воно бідує від пожеж, а у серпні обов’язково приходить епідемія холери. Найбільше лихо для життя мешканців приносила холера, але й повені і пожежі також несли значні матеріальні збитки, а подекуди й людські жертви. На запитання купця, який приїхав у липні до міста: де б тут розважитися? - половий відповідав: "По таперешнему времю, в продолжении дня, публика наша более всего по пожарам развлекается и пожары у нас всякие : с утра незначительные - для простого народа; к полудню позабористей - для среднего классу; а к вечеру с разными ужасами и разговорами - для чистой публики. Сегодня, одначе, говорят, все уже кончились". У 1891р. у місті була 41 пожежа, з них на літо прийшлося 21. Сума збитків складала 358 506 крб., погоріло 59 дворів. Причина - спекотливе літо. Для боротьби з пожежами в місті організовані дві пожежні команди. На чолі кожної - брандмейстер. Йому допомагали робітники. Команди мали коней, бочки з тачками, відра, труби. Брандмейстером Катеринослава був потомственний почесний громадянин міста М.П.Перебийніс. За оцінкою губернатора, пожежна частина міста знаходилась у досить доброму стані. Про це свідчить і значне зменшення суми збитків (у 1903 р. вона складала 164 тис. крб.) від вогню. Боротися з повінню було значно складніше. Благоустрій міста - засипка канав-балок, мостіння вулиць ускладнювали проходження великої води під час злив. Вода, яка випадала далеко за містом на півдні, через деякий час після дощу прибувала по канавах до міста, переповнювала їх і затоплювала низинну частину. Для запобігання повеней запропоновували спорудити канаву впоперек існуючим балкам, яка б перетинала їх і відводила воду у Мандриківську балку, що мала вихід до Дніпра. Але до цього так і не дійшло і повені продовжувалися - у 1896, 1898 та інших роках. Повеням сприяла і нерівна поверхня міста: південно-східна його частина являла собою підвищене місце, яке у північно-західному напрямку поступово знижується майже до середини міста. На початок ХХ ст. місто займало 5 тисяч десятин землі. Рослинність Катеринослава була досить різноманітна. Серед простих дерев здебільшого зустрічалися біла акація і дуб, а з кущів перше місце займав аґрус. У місті було багато маєтків з невеликими фруктовими садочками. Тут зростали вишні, сливи, абрикоси, груші, яблука, шовковиця. Знавець рослин міста І.Акінфієв вважав, що першим весняним днем для Катеринослава був той, коли зацвітали на відкритих полях по сонячних схилах проліски. Звичайно цей день наступав у двадцятих числах березня. А потім зацвітали вільха, іван-та-мар’я, осокір, кульбаба, абрикос, верба, вишня, черешня, груша, яблуня, а наприкінці травня - головне дерево міста - біла акація. Пропозицію посадити на головному проспекті білу акацію вніс з’їзд ботаніків у Києві на початку 1890-х років. На з’їзді вчені дібрали для кожної губернської столиці "своє" дерево. Воно повинно було добре прижитися у конкретних кліматичних умовах, прикрасити центральну частину міста і надати йому особливе, відмінне від інших міст, "обличчя" і, таким чином, стати візитною карткою, символом міста, його головним деревом. Для Києва запропоновано каштан, для Одеси - платан, для Сум - липа, а для Катеринослава - біла акація. У 1895 році за рішенням міської Управи старі дерева на Фабровських бульварах проспекту були зрубані і насаджені нові - молоді білі акації. Влітку, коли дерева піднялися і покрилися листям та квітами, проспект являв собою видовище, якому могли б позаздрити кращі вулиці столиць світу. Катерининський проспект був та й досі залишається гордістю нашого міста, його визначною пам’яткою, візиткою. Міська Дума і Управа приділяли йому неабияку увагу і кошти. Спеціальний садівник доглядав дерева. Шість сторожів у спеціальному фірмовому одязі опікувалися прибиранням проспекту і поливкою бульварів. На утримання бульварів найкращої вулиці столиці Придніпров’я міська Дума відпускала до 10 тис. крб. щорічно. Зелений і доглянутий, проспект був найулюбленішим місцем прогулянок міської публіки, яка переповняла його влітку. Але не всім дозволялося тут гуляти. "Катеринославський словник" трактував слово "проспект" як "місце, де заборонено гуляти гімназисткам і гімназистам". Для прогулянок, на думку начальства, котре опікувалося вихованням молоді, треба обирати місця більш затишні, а не бути на виду у всіх. Мабуть, проспект таїв у собі багато спокус для палких сердець і гарячих голів! Разом з проспектом облаштовується і все місто. Міська Дума поступово більше уваги приділяє питанням міського господарства. Цьому сприяли і бурхливий розвиток міста і його мешканці, найкращі з яких обиралися міською громадою до Думи. "Батьки" міста, хоча і були вкрай зайняті своїми комерційними, виробничими та іншими справами, все ж таки розуміли, що місто потребує докорінних змін у своєму впорядкуванні. Значна роль у Думі, звісно, належала міському голові. У 1885 р. вперше за майже сторічну історію міської Думи, її головою було обрано людину не з купецького стану. Ним став дійсний статський радник, камер-юнкер І.М.Яковлев. Скрутно прийшлося йому спочатку працювати в Думі. Купці, які складали більшість її гласних, зустрічали критично нові починання. Тоді він і звернувся з листом до Думи з проханням звільнити від обов’язків. "Міське господарство, - пише він, - я прийняв у хаотичному стані. Сперечання, непорозуміння і незадоволення гласних останнім часом посилилися. Їм не подобається моє звання і походження". Міським головою Іван Михайлович все ж таки залишився. В пам’ять про нього і його крутий поворот у міському господарстві Качельна площа, упорядкована ним, отримала назву Яковлевський сквер (тепер територія Театру опери і балету). Вибори до міської Думи проходили один раз на чотири роки. Обирати в Думу і бути гласними мали право ледве один відсоток мешканців міста. Це ті, хто володів нерухомим майном вартістю не нижче, як 1500 крб., та ті, які утримували в місті торговельно-промислові підприємства за свідоцтвами першої або другої гільдій. Таким чином, майновий ценз надавав виборчі права лише великим промисловцям і купцям, найбільш багатим мешканцям міста. Не мали виборчих прав, але призначалися до Думи церковнослужителі християнського віросповідання. Певну кількість гласних призначав губернатор з євреїв, які також не мали виборчих прав, але їм дозволено було постійне проживання у місті (смуга осілості). Так, до Думи, обраної у 1897 році, ввійшли 47 осіб, з яких - 19 купців, 7 юристів, 7 чиновників, 3 лікарі, 2 банкіри і жодного інженера, вченого, викладача, діяча культури тощо. Кого ж обирали гласними Думи з кінця ХІХ ст. по 1917 рік? П’ять разів підряд обиралися гласними купці 2-ї гільдії Г.М.Хватевський, Л.І.Калугін, М.Н.Мірошниченко, І.І.Тіссен, юристи - М.П.Вукашев, М.Г.Поюровський, лікар О.І.Яворський. Чотири рази обирався гласним М.С.Копилов, купець 1-ої гільдії, В.В.Єфанов, купець 2-ої гільдії, власник модно-мануфактурних магазинів на центральному проспекті міста, М.Г.Заморуєв, купець 2-ої гільдії, власник взуттєвих магазинів. Часто гласними ставали за спадком - від батька до сина і онука. З 1821 р. гласним Думи був купець Ізот Лов’ягін, з 1834 - його син Іван Ізотович Лов’ягін. У числі гласних кінця ХІХ ст. зустрічаємо імена Івана Ілліча і Зиновія Сергійовича Лов’ягіних, онуків Івана Ізотовича. Виконавчим органом міської Думи була Управа (з 1870 р.). Керував нею міський голова. Допомагали йому п’ять членів Управи, які відали господарчим, технічним, військовим, торговельним, медично-санітарним і податковим відділами. Організовував роботу Управи секретар. У різні часи це були М.М.Владимиров, М.Набіркін. Обидва дуже любили місто і залишили цінні праці з його історії. Дума з числа гласних обирала комісії. Їх було від 10 до 15. Вони вирішували конкретні питання в усіх галузях міського господарства. Компетенція і діяльність міської Думи і Управи обмежувалися місцевими господарчими питаннями, основними з яких були: бюджет і майно міста, піклування про його благоустрій, забезпечення продовольства і охорона здоров’я мешканців, опіка бідних і інші види благодійності, запобіжні заходи від вогню та іншого лиха, розвиток закладів народної освіти, розвиток промисловості і торгівлі. Як же працювала міська Дума, її діячі, щоб зробити місто гідним титулу столиці Придніпров’я ? Найактивніша діяльність міської Думи розпочинається з кінця ХІХ ст., коли приймаються рішення, що змінюють вигляд міста, його господарство. З 1893 по 1901 рр. міським головою був статський радник Іван Гаврилович Греков. Людина розумна, інтелігентна, він добре знав і любив міське господарство. За часи його діяльності зроблено багато добрих справ для міста. Швидко зростає бюджет міста - у 1880 р. він складав 120 тис, у 1890 р. - 222 тис., у 1900 р. - 692 тис., у 1902 р. - вже 2210 тис. крб. Із 675 міст імперії лише сім мали бюджет від 2 млн. крб. і вище. У їх число стрімко увірвався Катеринослав. Місто почало будування за свої кошти і в перші десять років з початку століття побудувало власних споруджень і будівель на суму 3733 тис. крб. У цей час тут працювало чимало талановитих людей. Однак, мабуть, найбільш значну роль у перетворенні архітектурного обличчя Катеринослава зіграв інженер-архітектор, вихованець Інституту цивільних інженерів Дмитро Степанович Скоробогатов. Майже три десятиріччя, з 1890 по 1917 рр., він був міським архітектором. З його ім’ям пов’язані розробка і реалізація проектів комунального благоустрою міста 1890-х років - замощення вулиць, улаштування цегляних і залізобетонних підземних колекторів і водостоків, прокладання перших трамвайних колій, будівництво трамвайного і пожежного депо, міських боєнь, дитячої лікарні імені І.М.Алексєєнка на проспекті О.С.Пушкіна. Творчою вдачею зодчого був будинок міської Думи, зведений на Катерининському проспекті (пр.К.Маркса,47), казарми Феодосійського полку, друге реальне училище (військовий шпиталь на пр.Пушкіна), перша жіноча гімназія (корпус Національної Гірничої академії України), комерційне училище, які одразу ж були віднесені до числа кращих споруд міста. Катеринослав був одним із перших міст, де почали використовувати електричний струм у міському господарстві. 14 червня 1897 року катеринославці стали свідками перших рейсів електричного трамваю. Його маршрут: Вокзал - Соборна площа (маршрут №1). Це був третій в імперії і другий в Україні після Києва електричний трамвай. Будувало й експлуатувало його на умовах концесії з містом бельгійське анонімне товариство "Катеринославські міські електричні залізниці". У день відкриття трамваю катали безкоштовно, тому на проспект усе прибували й прибували мешканці міста. А ввечері на них очікував ще один сюрприз. Тільки-но посутеніло і немов чарами засвітилися на проспекті електричні ліхтарі. Електричне освітлення так сподобалося катеринославцям, що Дума серйозно порушила питання про будівництво в місті електричної станції. 14 квітня 1898 р. питання про концесію на освітлення міста електрикою обговорювалося у Думі. Перевагу було віддано Бельгійському Акціонерному Анонімному товариству під назвою "Центральне електричне товариство у Москві". У 1900 р. міська Управа уклала договір на будівництво електричної станції і влаштування електричного освітлення вулиць міста. 1902 року станцію побудовано (нині це приміщення підприємства "Міськелектромережа"). На високих чавунних стовпах установили 450 ліхтарів з білими матовими абажурами. За перші п’ять років чистий прибуток від підприємства склав 295 512 крб. У ті часи місцева газета писала: "Щодо освітлення, наше місто надзвичайно оригінальне. Це, мабуть, єдине в світі місто, де спостерігається повна рівність у освітлювальному відношенні: однаково (електрикою) освітлено як центр, так і околиці. Усіх ліхтарів 482. Що вони світять не дуже яскраво, що гасяться занадто рано, що дуже часто виконання їх обов’язків покладається на місяць, хоча й зовсім заслонений хмарами і дощем - це ми знаємо". І все ж це була приємна новина, бо лише у 9 містах Російської імперії електричне освітлення остаточно витіснило керосин. Не встиг ще трамвай пробігти перші кілометри, а до канцелярії губернатора О.О.Баторського вже надійшов лист від "невідомих" мешканців міста про те, що немовби члени Управи за дозвіл будувати трамвай отримали 50 тис. крб. хабаря. Що ж, може, це було й насправді. Так справу ж яку зробили для міста! Наш трамвай сьогодні є найстарішим й історичним. У той час, як у Києві перші колії трамваю демонтовані, робота нашого маршруту триває. Завдяки електричному трамваю швидко почала забудовуватися розташована на одному з пагорбів міста Соборна частина. Настала черга влаштувати трамвайне сполучення із ще більш крутим пагорбом, який починався від вулиці Базарної (нині вул.Чкалова) і піднімався на південь через "Нові плани", а також із заводським районом. Бельгійці неодноразово зверталися до Думи з пропозицією побудувати нові колії. Але міська Дума, розуміючи всю вигідність цього підприємства, вирішує будувати трамвай за свої кошти. У 1904 р. Дума, яку очолював міський голова О.Я.Толстиков, член Управи І.Я.Езау отримали першу облігаційну позику для міста на суму 2 млн.500 тис. карбованців. У 1906 р. місто побудувало другий, т.зв. міський трамвай. Це колії - "Вокзал - Казанська" (нині К.Лібкнехта) і "Вокзал - Брянський завод" Через три роки відкрили нову лінію - від міської Управи до Брянського заводу. Будівництво трамваю обійшлося у 650 тис. крб. і він став досить прибутковим підприємством міста. Директором трамваю був інженер Е.Р.Гайдер. У той же час в місті працювало 470 візників. "Автомобільною катастрофою" назвав місцевий журналіст зіткнення автомобіля Толстикова з однокінним візником на проспекті у 1912 р. "Сила зіткнення була такою, що потрощилися голоблі екіпажу, поранено коня, а у автомобіля зламалися задні колеса. Ні водій, ні візник не постраждали", - писала газета. Автомобілі мали одиниці мешканців міста - інженери А.Ф.Доллежаль, Г.Є.Камб’є, М.І.Каттавоз, С.І.Кузьмицький, дворянин Євецький. Усі вони були членами автомобільного клубу, разом брали участь в автомобільних подорожах до Південного узбережжя Криму. Між Катеринославом і Новомосковськом у 1913 році організували автомобільне сполучення. У 1908 році було побудовано новий водогін, який дав воду майже в усі частини міста. Добове постачання води - 113 мільйонів відер. Його спорудження обійшлося місту в 1 млн. 400 тис. крб. Це був найкращий водогін в імперії. Подивитися на його роботу приїздили не тільки з багатьох міст Росії, але й з-за кордону. Директором водогону був інженер В.П.Леві. Другий трамвай і водогін були побудовані за часів, коли міським головою був інженер І.Я.Езау. У 1912 році його запрошували очолити міську Думу в Баку, але він відмовився. Відомо, що деякий час він був ялтинським міським головою, а у 1918 році став останнім міським головою Катеринослава. На 1909 р. у місті було 20 православних храмів, лютеранська кірха, костьол, менонітський молитовний дім, караїмська кенасса, три іудейські синагоги і магометанська мечеть. Для гостей міста працювало 8 приватних великих готелів з номерами і ресторанами. У 1910 році були замощені гранітними кубиками та дрібними уламками всі вулиці міста, окрім передмість. У 1900 р. за рішенням міської думи відкрито адресний стіл, а у 1904 р. - ломбард. Головною артерією міста був Катерининський проспект. Довжина проспекту складала близько 5 кілометрів, ширина - від 50 до 80 метрів. Проспект розподіляв місто на 6 частин: Дніпровську, Соборну, Старобазарну, Воскресенську, Олександро-Невську, Брянську. З цих частин найстарішою була Дніпровська, або Надрічкова, розташована у пониззі між проспектом і річкою. Тут спочатку осіла катеринославська аристократія. На Стародворянській (нині вул.Плеханова), Садовій (нині вул.Сєрова), Клубній (нині вул.Леніна) розташувались великі садиби з садками. Трохи пізніше міська верхівка оселиться на вул.Новодворянській (нині вул.Дзержинського) і Потьомкінській (нині вул.Ворошилова), а стару частину міста займуть підприємства: лісові склади, лісові пристані, лісопильні заводи, млини, інші промислові об’єкти. Квартали заселяться торгово-промисловим людом. Найбільш примітні будівлі цієї частини - церква Успіння Пресвятої Богородиці, Англійський клуб (нині будинок офіцерів), будинок громадських зборів, або як його називали, "катеринославський хмарочос", будівництво якого обійшлося в 1 млн. крб. (нині БК залізничників), поштово-телеграфна контора, хоральна синагога, будинок губернського земства (нині військова частина по вул.Рогальова). Найкращою частиною міста була Соборна. Спочатку вона забудовувалася повільно - тут оселялися духовні особи, поміщики (дворяни), чиновники, для яких спокій і свобода були дорожче близькості до жвавих центрів міста. На початку ХХ ст. з проведенням трамваю і електричного освітлення район Соборної площі став швидко заселятися. Краща і аристократична вулиця тут - Новодворянська. Саме на ній розташувались великі маєтки і найбільш дорогі багатоквартирні будинки міста з великими ділянками-садами - палац Євецьких, особняк Струкових, квартира мільйонера і колекціонера В.Я.Левенсона, де був його приватний музей старожитностей Сходу. У 1898 р. на проспекті освятили триповерховий білокам’яний будинок Окружного суду (нині будинок Прокуратури). Цього року тут було розглянуто 5649 справ. Серед них на першому місці стояли крадіжки, на другому - вбивства, далі неповажність до посадових осіб, ображення честі і гідності. З великих масових процесів у 1907-1908 рр. у суді слухались справи про єврейські погроми в місті, про страйки на залізниці. При суді діяло юридичне товариство, яке надавало безкоштовну юридичну допомогу населенню (до 20 тис. звернень на рік). У 1912 р. побудовано приміщення Комерційного зібрання (нині Будинок техніки), де збиралася промислова і комерційна еліта міста. Тут було найкраще приміщення театру. У самому центрі пагорба - Потьомкінський палац з садом, Преображенський собор, корпуси Гірничого училища і будинок Обласного музею імені О.М.Поля. У південній частині площі розташовувалось Севастопольське кладовище, де з 1870 р. ховали померлих мешканців цієї частини міста. У 1890 р. тут, у склепі під Лазаревською церквою, було поховано О.М.Поля, а у 1893 р. - поета І.Манжуру. Широка і глибока Жандармська балка перерізувала навпіл Старобазарну або Троїцьку частину міста. Її центром була Троїцька площа з церквою, навколо яких вирувало торгове життя старого міста. Тут був Троїцький базар і кращі магазини, розташувались будинки відомих у місті купецьких і дворянських родів - Алексєєнка, Грекових, Парфентьєвих, Мізка. Головні вулиці цієї частини - Базарна і Олександрівська. Вище Базарної вулиці розташовані Верхньо-Троїцький і Сінний базари. На початку ХХ ст. у підніжжя Соборної гори засипали частину балки, на місці якої утворилася вулиця, що отримала назву "Грековська" на честь міського голови І.Г.Грекова (нині вул.Південна). А на розі проспекту і вулиці Управської (нині вул.Виконкомівська) з’явилася нова красива будівля міської Думи і Управи. У 1903 році приміщення її були освячені. Тут працював катеринославський "парламент", поліцейське управління, громадський банк. Якщо по вулиці Управській ви підете на південь, то опинитесь на Кирпичній площі, відомій зосередженням тут з середини ХІХ ст. будинків розпусти. Дуже просили в 1913 році мешканці вулиці перенести ці будинки в іншу частину міста, бо, мовляли, "...поведінка жінок з тих будинків ображає наших дітей і жінок", але міська Дума, обговоривши цю скаргу, рішення не прийняла. Не знайшлося в місті вулиці, яка б бажала розмістити будинки розпусти у себе. Бідне населення заселило схили Жандармської балки (нині Червоноповстанська). Ближче до центра квартали забудовувалися розкішними багатоповерховими, так званими "прибутковими" будинками, в яких окремі кімнати і квартири здавали під житло, приватні фірми, навчальні заклади (вулиці Казанська, Троїцька, Поліцейська, Козача, яка була другою за значенням вулицею міста (нині вул.Комсомольська)). Від вулиці Первозванівської (нині вул.Короленка) до Гімнастичної (нині вул.Шмідта) і від проспекту на південь (угору) розташована Воскресенська частина міста. Центром її була вул. Польова (нині пр.Кірова). Тут розташовані Міський і Технічний сади (нині парк ім. Л.Глоби), багато навчальних закладів, серед яких виділялося Комерційне училище купецького товариства (нині облрада, пр.Кірова, 2). Історія його організації і будівництва пов’язана з ім’ям міського голови Толстикова, купців Жирова, Карпаса, Пчолкіна і багатьох інших, які пожертвували гроші на будівництво й утримання училища. Другою значною спорудою цієї частини, безумовно, став прибутковий будинок на розі проспекту і вулиці Первозванівської. Побудований у 1913 році за проектом інженера-технолога і власника будинку В.М.Хрінникова, петербурзького архітектора П.Фетісова, він став головною окрасою міста. Для оздоблення фасаду будинку широко застосовано кераміку і майоліку, виготовлену в українському національному стилі. Його називали "чудо-будинком", а в історію він увійшов як "Український Дім Хрінникова". Перлина української архітектури обійшлася його власнику в один мільйон карбованців (нині готель "Україна"). Друге реальне училище, пологовий притулок і нічліжний дім, в’язниця і арештантський дім, казенний винний склад - розташовані також у цій частині. Наприкінці вулиці Воскресенської (нині вул.Леніна) було найбільше міське кладовище з церквою (нині територія стадіону "Металург"). Завдяки піклуванням міської Управи, на кладовищі були прокладені доріжки й алеї, посаджені дерева. Тут були поховані жертви барикадних боїв 10 жовтня 1905 р., відомі народні лікарі О.Караваєв і І.В.Лешко-Попель, Почесний громадянин міста М.М.Алексєєнко. На проспекті розташувались римсько-католицький костьол і лютеранська кірха. Від Рибаківської балки у північно-західному напрямку Дніпра розташована Олександро-Невська частина, яка отримала свою назву від церкви, побудованої у 90-ті роки ХІХ ст. на однойменній площі. Головною вулицею цієї частини була Воєнна, на якій у 1901 р. розбили бульвар і встановили пам’ятник О.С.Пушкіну (з 1899 р. проспект ім. Пушкіна). Тут також розташовані найбільший базар - "Озерка", депо бельгійського трамваю, дитячий притулок і будинок працелюбства (вірменський центр культури, нині вул. Леваневського, 15). І остання, Брянська частина, в якій було безліч великих і малих промислових підприємств міста. єврейська лікарня (нині міська лікарня №7), пологовий будинок і казенний винний склад. Біля Рибаківської балки, на відстані двох кілометрів від міста на південь, знаходився Тихвінський жіночий монастир. Чечелівка, Старофабрична і Павлівська слобідки в основному заселені робітничим приїжджим людом. Для робітників заводів будували казарми, а ті, які не хотіли жити в них, будували землянки або хати-мазанки, біля них - сараї і льохи, заводили невеличкі городи й садочки. З часом межі частин міста дещо змінювалися. Крім назви, вони мали ще й номери - перша, друга, третя і т.ін., і називалися поліцейськими. На чолі кожної частини стояв пристав. Йому допомагав помічник. У 1906 році в усіх частинах міста було 218 вулиць, провулків, площ тощо. Протягом другої половини ХІХ ст. вони поступово отримували назви. На початку ХХ ст. міська Дума створила особливу комісію для розробки питання і внесення пропозицій щодо перейменування деяких вулиць міста історичними назвами. У складі комісії працювали гласні Думи С.А.Бродницький, Г.В.Донцов, Я.Г.Гололобов і директор музею імені О.Поля Д.І.Яворницький. Обговорення пропозицій комісії в Думі було жвавим і зацікавленим, бо пропонувалося перейменувати одразу 124 вулиці. Рішення прийняли таке: перейменовувати поступово. Від того часу і майже щорічно Дума приймала рішення про перейменування, згідно зі списком комісії. На планах міста з’являються вулиці О.Поля, Атаманська, Курінна, Українська, Шевченківська, Кошова, Запорозька, Гетьманська і Хмельницька (після революції останні три були перейменовані на Вільну, Більшовицьку і Червоноармійську). На всіх вулицях міста у 1913 р. нараховувалось 14 565 житлових будівель, з них 5591 кам’яних, 8583 - дерев’яних, 391 - глиняних. Більшість - критих залізом, решта - черепицею, деревом і толем. Передмістям Катеринослава була Мандриківка, де у 1911 році мешкало 2000 душ. Тут був єдиний завод - пивоварний. Населення - головним чином ремісники. Найбільш населеним на лівому березі Дніпра передмістям Катеринослава було селище Амур. Для населення у 20 тис. чоловік тут була церква, школи, 150 крамниць, аптека. До селища прилягав ряд заводів, що тягнулися до Нижньодніпровська (налічувало 15 тис. мешканців). У ньому - 2 аптеки, земський приймальний покій, церква, 50 торгово-промислових підприємств. Каміння - це підвищена частина міста, розташована на правому березі Дніпра, нижче Потьомкінського саду. У цьому місці Дніпро прориває Карпатську гряду. Ось чому, починаючи звідси, берег скелястий і усипаний дрібним і гострим камінням. Будинки тут розташовані неправильно і стоять на окремих терасах. З початком промислового розвитку і напливом населення до міста його санітарний стан різко погіршується. У 1879 р. міська Дума заснувала санітарну комісію, а пізніше - відділ, який не тільки вивчав санітарний стан міста, але й вживав заходів щодо збереження громадського здоров’я. Тривалий час санітарним лікарем був Л.О.Ребінін. Смертність населення міста поступово зростала. Якщо у 1897 р. Катеринослав належав до найбільш здорових міст (серед інших великих міст світу), то згодом ситуація погіршується. У 1910 році з 16 найбільших міст світу він займає майже перше місце за смертністю (у 1897 р. на 1000 чол. померло - 28, у 1909 - 39 чоловік). Найбільша смертність приходилась на дітей до року (вона складала 50%). З 1895 по 1909 рр. від туберкульозу померло 4783 чол., від тифу - 1880, скарлатини - 1600 чоловік. Натуральна віспа, висипний тиф, коклюш, дизентерія, грип траплялися серед мешканців майже щорічно. Під час холерних епідемій 1907-1910 рр. померло 356 чоловік. Зовсім протилежну картину являла собою народжуваність. Серед великих світових міст Катеринослав тут займав перше місце (на 1909 р.). Так, на 1 тис. чол. вона складала 48,5 (у Москві - 31,1, Одесі - 30,3, Римі - 23,5, Брюсселі - 16,9). Особливо великою була народжуваність серед євреїв - на 100 померлих тут народжувалось 224 чол. Найбільш сприятливим за зростанням населення був 1904 р.: тоді народилося - 6444, померло - 3607, природне збільшення - 2837 чоловік. Охороною здоров’я мешканців міста опікувалася медична комісія Думи і відділ Управи. З кінця ХІХ ст. до 1917 р. міським лікарем був гласний Думи, колезький радник Олександр Іванович Яворський. Медичну допомогу надавали земські, міські, приватні лікарні. У 1891 р. в них працювало 50 лікарів, у 1910 - 202, у 1913 - 218 лікарів, 150 акушерок, 50 фельдшерів і техніків. На одного лікаря у 1880 р. приходилось 2,5 тис. мешканців, у 1910 р. - 1,4 тис. Найбільшим медичним закладом міста була губернська земська лікарня з будинком божевільних. Наприкінці століття старшим (головним) лікарем її був статський радник Інокентій Андрійович Бутаков. 24 січня 1899 р. відбулося освячення і відкриття нового приміщення міської Олександрівської лікарні на 40 місць. При лікарні була амбулаторія, де надавали допомогу незаможному міському населенню безкоштовно. У 1910 р. тут працювало 13 лікарів (розташована на території земської лікарні). У 1898 р. на розі вулиць Гімнастичної і Козачої відкрили перший у місті пологовий будинок (притулок). Правила прийому сповіщали: породіллі приймаються безкоштовно, різного звання, як заміжні, так і незаміжні. Жінка, яка прийшла до таємних пологів, не повинна називати свого імені і звання, але у присутності чергової повитухи повинна запечатати у конверт свій "вид" або записку з ім’ям, званням і місцем проживання. Виписуючись, жінка обов’язково забирала свого новонародженого. Кожен день у місті народжувалось до 20 немовлят. Року 1904 було створено товариство "Швидкої медичної допомоги". Експлуатувало його приватне товариство, але за сприяння міського управління, яке давало субсидію і коней. Слово "швидка" було відносним поняттям. Це була карета з червоним хрестом на дверцятах, її тягла одна шкапа; штат швидкої лікар, помічник лікаря, санітар, конюх. На виставці 1910 р. в Катеринославі серед нагород за міське самоврядування була мала срібна медаль "За доцільну будову карет". У 1912 р. на проспекті відкрито спеціальне приміщення станції "швидкої допомоги" (нині К.Маркса, 53, будинок з червоними хрестами угорі). Щомісячно карета виїжджала до 90 разів. Єврейське населення міста отримувало допомогу у єврейський лікарні (нині міська лікарня №7). Робітники заводів і залізниці - у фабрично-заводській, брянській, залізничній лікарнях. Під час епідемій на холеру і тиф будувалися дерев’яні бараки для хворих на площі Абрамовича (нині територія Придніпровської академії будівництва та архітектури) і вул.Канатній (нині міська інфекційна лікарня). До послуг заможних мешканців - десятки приватно-практикуючих лікарів, оголошеннями яких рясніли місцеві газети, - О.Гербільського, Я.Езау, М.Вебера, Вуїча, М.Ерліха. Не залишався без діла і медично-поліцейський комітет, прямим обов’язком якого був нагляд за проституцією. У 1896 р. в місті було 7 будинків розпусти. Ще більше було т.зв. "таємних притонів", що сприяли поширенню венеричних захворювань. У 1897 р. з’ясувалося, що за ступенем захворювання на сифіліс Катеринослав, як центр губернії, опинився на одному з перших місць не тільки в імперії, а й у Європі. Протягом багатьох років місто і Дума ведуть боротьбу з цим злом. Для хворих відкривали спеціальні відділення у лікарнях, окрема комісія розробляла заходи, головним з яких було закриття будинків розпусти. Сталося це лише у розпалі Першої світової війни. Місцеве відділення Товариства Червоного Хреста у 1911 р. відкрило велику лікарню з амбулаторією і аптекою на вул. Первозванівській. Головою Товариства був князь М.П.Урусов. Справі охорони здоров’я, опіки немічних і слабких допомагали благодійні установи. Існували вони виключно за рахунок пожертвувань багатих мешканців міста. Система накопичення громадських коштів, у тому числі пожертв на потреби міста, в першу чергу благодійних, тривала не одне десятиріччя. Благодійність завжди мала імена і пам’ять. "Во Имя Отца и Сына, и Святого Духа. Желая оставить по себе добрую память в населении того города, в котором, по милости Божьей протекала моя долгая жизнь, я признала за благо весь свой капитал... пожертвовать на дела благотворения: причем, избирая наилучший способ употребления капитала, я признала полезным оказать медицинскую помощь страждущим и больным детям, устроив для них специальную детскую больницу", - записала у своєму заповіті вдова катеринославського купця Ірина Іванівна Остроухова у 1902 р. Більше 140 тис. крб., великі на той час гроші, зберігалися на рахунку міського громадського банку як "Іменний капітал І.І.Остроухової". За них було відкрито дитячу лікарню імені І.Остроухової (при міській лікарні). Ще більший капітал - 652500 крб. і два дворових місця було принесено в дар місту вдовою купця першої гільдії І.М.Алексєєнка - Надією Іванівною. На пожертвуванні гроші спорудили першу дитячу лікарню міста на розі проспекту ім. Пушкіна і вул.Короткої. Вона носила ім’я І.М.Алексєєнка (нині третя дитяча лікарня). На тій же ділянці ще раніше побудували богадільню імені батька Івана і Михайла Алексєєнків - Мартина. Дитяча лікарня і богадільня утримувались за рахунок "Іменного капіталу Н.І.Алексеєнко". Місто щиро віддячило за це. Постановою міської Думи Н.І.Алексєєнко була вшанована званням Почесної громадянки міста Катеринослава. Вулицю Коротку, де знаходилось пожертвуване місце і будинки лікарні і богадільні, найменували "Надеждинською" (нині вул.Чичеринська), а вулицю Каретну, де жила родина Алексєєнків і були їх магазини по торгівлі залізом, назвали "Алексєєнківською" (нині вул.Челюскінців). На 1914 рік список осіб, які пожертвували на користь міста свої капітали, налічував 44 чоловіка. Серед них - капітал титулярного радника А.Я.Колесникова, потомственних почесних громадян - П.А.Бєлявського, Д.В.Пчолкіна, Почесного громадянина міста, гофмейстера Г.П.Алексєєва та інші. Кожен іменний капітал мав заповіт на розпорядження. Більшість їх витрачалося на благодійні справи - будівництво й утримання лікарень, притулків, богаділень, на утримання безкоштовних ліжок у міських лікарнях, на стипендії учням гімназій і училищ. З капіталів оплачували масло для лампад у церквах, роздавали милостиню незаможним мешканцям міста на Великдень. Іменні капітали надавали місту значну матеріальну підтримку у справах благодійності. На початок 1914 р. вони нараховували більше 1 млн. крб. Щорічно навесні у приміщенні міської Думи здійснювалися панахиди по благодійниках міста. Ще у 1868 р. у місті створено благодійне товариство, діяльність якого поступово розширювалась, перш за все за рахунок членських внесків і пожертв. Крім роздачі грошової допомоги, товариство влаштувало міську богадільню ім. П.Бєлявського, відкрило дешеві їдальні, нічліжки, Ольгінський і Благовіщенський притулки. У 1899 р. урочисто відкрили будинок працелюбності на вул.Залізній на 25 чоловік, а у 1910 р. освятили нове спеціальне приміщення для нього на розі вул.Керосинної і Церковного провулку (нині вул.Леваневського і пр.Калініна). До благодійних закладів відносилися і Опікунство дитячих притулків, місцеве відділення Товариства Червоного Хреста, десятки товариств допомоги незаможним учням місцевих закладів освіти. Очолювали товариства і опікунства губернатори, їх дружини, єпископи, предводителі дворянства, купці. У 1910-1917 рр. багато благодійних товариств очолював губернський предводитель дворянства князь М.П.Урусов, а почесною попечителькою була його дружина Віра Георгіївна. За велику працю на благодійність міста М.П.Урусову було надано звання Почесного громадянина міста. Цілком природно, що у такому крупному промисловому центрі Півдня України, яким став Катеринослав, значно активізується культурне життя. Потреби промисловості в освічених працівниках, вимоги прогресивних кіл суспільства щодо розширення освіти народних мас, спричинили до значного збільшення мережі навчальних закладів. У 1897 році з загального числа жителів міста письменні складали лише 47,5 відсотка (53586 осіб: 34887 чоловіків і 18719 жінок). Вищу університетську освіту мали 487 чоловік, технічну - 163, а всього - 650, з яких жінок було лише 47. Це ще прогрес! За Переписом 1865 р. в місті не було жодної жінки з вищою освітою. Поступово збільшується кількість освітніх закладів і учнів. У 1883 р. їх було 40 (3420 учнів), через десять років - 72 (4936 учнів), у 1903 - 166 (10936). Зростання відбувалося за рахунок збільшення приватних шкіл і училищ, в першу чергу, єврейських хедерів (початкова школа), які складали майже 80 відсотків закладів (у 1904 р. зі 119 закладів освіти хедерів було 99). Православне населення навчалося писати, рахувати, читати у народних училищах і церковнопарафіяльних школах. Головним предметом тут був Закон Божий. Починалися і закінчувалися заняття співом молитов. Основними закладами середньої освіти залишалися гімназії - жіночі і чоловічі, класичні і реальні. Тут навчалися діти поміщиків, чиновників, духівництва, буржуазії. Найстарішою була чоловіча класична гімназія (Жовтнева площа, 2), де навчалися в різні часи майже всі відомі катеринославські діячі. У 1905 р. їй виповнилось 100 років. Найкращою жіночою гімназією була Маріїнська, заснована у 1865 році. Майже 40 років її начальницею була Олександра Якимівна Риндовська. За плідну освітню і громадську діяльність місто вшанувало її званням Почесної громадянки Катеринослава. Професійну технічну освіту отримували у реальних, технічних, комерційних училищах і курсах. У 1901 р. в місті було відкрито комерційне училище. Невдовзі за рахунок коштів купецтва побудували для училища розкішне приміщення. Його директором був А.С.Синявський, географ, історик, статистик, відомий політичний діяч. Його жінка, Ніна Григорівна, походила з відомого місцевого українського роду Гаркушевських і вважалася першою красунею Катеринослава. Усі "комерсанти", так називали учнів училища, з гордістю носили учнівську форму з темно-синім оксамитовим коміром, червоними кантами на брюках і рукавах чорної тужурки з погонами, на яких блищали золотом вензелеве ім’я Миколи ІІ і царська корона (училище носило його ім’я). Форма мала особливий успіх у "комерсанток" і гімназисток. Перше і друге реальні, залізничне, землемірне училища відкривалися одне за одним. Духовну освіту отримували у семінарії, а також у духовному і єпархіальному училищах, де готували домашніх учительок. Починаючи з 1909 року міська Дума обговорює проект загальної освіти, розрахований на 1909-1918 рр. і розробляє конкретний план щодо введення її в місті. Для підготовки учительських кадрів у 1910 році відкрили Учительський інститут. Вагомий внесок у розвиток жіночої освіти зробило створене у 1870 р. Товариство піклування про жіночу освіту. Заснування і діяльність Товариства пов’язані з іменем О.Я.Риндовської і місцевих громадських діячок К.І.Мессарош і Є.А.Грекової. Серед почесних і дійсних членів Товариства імена 177 найвідоміших мешканців міста, які своїми членськими внесками, а також багаторазовими пожертвами підтримували цей кращий місцевий осередок освіти. У 1916 р. відкрилися Вищі жіночі курси, аби отримували університетську освіту жінки. Засновниками курсів виступили відомий підприємець М.С.Копилов і К.В.Тихонова. На медичному і фізико-математичному відділеннях курсів навчалося 1298 жінок. Потреби вугільної, залізорудної і металургійної промисловості спричинили до відкриття 1899 р. Вищого гірничого училища ( з 1912 р. - Гірничий інститут, а нині Національна гірнича академія України) з двома відділеннями - гірничим і заводським. До 1917 р. цей заклад випустив 467 інженерів, з ним пов’язана наукова і громадська діяльність цілої низки видатних учених - О.М.Терпигорева, Л.В.Писаржевського та інших. За ініціативою деяких професорів училища у 1901 р. тут було створено Наукове товариство. Його мета - "стежити за успіхами науки і сприяти розповсюдженню серед народу знань". Прогресивні кола катеринославської громадськості у 1903 р. створили вчену архівну комісію. Співробітниками її були Д.І.Яворницький, В.О.Біднов, Д.І.Дорошенко, В.Д.Машуков, Я.П.Новицький. Головував у комісії губернський предводитель дворянства. Деякий час ним був М.П.Урусов, а помічником - А.С.Синявський. Він же редагував "Летописи" комісії, яких вийшло 10 номерів. Багато зробили співробітники для розшуку, збереження, дослідження та публікації історичних джерел з історії та культури України і краю ХVІІІ-ХІХ ст. Комісія відіграла значну роль у підготовці та проведенні ХІІІ археологічного з’їзду, який відбувся в Катеринославі 1905 р., сприяла формуванню документального фонду Катеринославського обласного музею ім. О.М.Поля, створеного у 1902 році на базі зібрання Фабрівського музею, колекції О.Поля тощо. (Нині історичний музей ім. Д.Яворницького). 14 серпня 1905 р. пройшло освячення приміщення музею. Після доповіді голови земства М.В.Родзянки, губернатор звернувся до присутніх з привітанням: "Я щасливий привітати місцевий край з дорогоцінним придбанням. Обласний музей відчинено. Тепло і світло у ньому. Це світло - світло фізичне, але я вірю, що в недалекому майбутньому звідси почне розповсюджуватися світло духовне - світло просвіти на благо нашої вітчизни. Кажуть, що вдячність - доля теплих сердець. Фундатори цього приміщення довели це, побудували музей у пам’ять людини, яка багато попрацювала на благо рідного краю. Дай боже, щоб пам’ять про нього споконвічно жила в серцях вдячних нащадків і треба сподіватися, що це розкішне приміщення стане запорукою в подальшому культурному зростанні краю". Мова йшла про О.М.Поля, значна частина колекції старожитностей якого у 1905 - 1910 рр. надійшла до музею. Першим директором музею став Д.І.Яворницький. Художня комісія наукового товариства організовувала виставки картин місцевих та видатних російських художників В.Васнецова, В.Полєнова, І.Рєпіна, В.Сєрова, І.Шишкіна. У 1914 році завдяки зусиллям членів комісії засновано ще один музей - художній. Важливою подією в історії міста і краю стало відкриття у 1910 році Південно-Російської промислової, сільсько-господарської і кустарної виставки. Вперше, більш ніж за сторіччя свого існування, губернія і місто найбільш повно демонстрували свої природні багатства, свої промислові і культурні успіхи, свою інтенсивну діяльність шляхом індустріального розвитку. Виставка показала, що Катеринославщина посідає провідне місце в державі за економічним і культурним рівнем. На виставці організовано "Міський відділ", де були представлені всі галузі міського господарства, які давали уяву про них у Катеринославі. Експертна комісія виставки удостоїла місто великою золотою медаллю "За хорошо организованное городское хозяйство". Починаючи з 1882 р. у Катеринославі час від часу з’являються приватні періодичні видання, які за умов цензури швидко припиняли своє існування: "Екатеринославский листок", "Днепр", "Степь", "Днепровская молва". У 1887 р. протягом двох місяців під час святкування сторіччя міста видавався "Екатеринославский юбилейный листок", присвячений його історії. Активне життя міста потребувало великої незалежної газети, яка б висвітлювала його попити, потреби. Такою стала щоденна політико-економічна і літературна газета "Приднепровский край", яку з 1898 р. видавав купець М.С.Копилов. Крім неї, виходили щоденні "Южная заря" і "Русская правда", і ще з десяток невеликих періодичних видань. Найбільша бібліотека міста - товариства прикажчиків, уважно стежила за книжковими новинками. За нею йшли - міська публічна з безкоштовним кабінетом для читання, бібліотеки при навчальних закладах. Товариство піклування про жіночу освіту у 1883 р. створило Комісію народних читань. Через 13 років, завдяки значним пожертвуванням грішми і будівельними матеріалами дворянства і купецтва було урочисто відкрито спеціальне приміщення народної аудиторії (нині вул. Плєханова, 42). Головою комісії був С.А.Бродницький, приятель Д.Яворницького, поважний земський діяч, і як з’ясувалося - талановитий декламатор російських і українських віршів, яких він знав безліч. Частенько виступав Сергій Альбертович на вечорах на користь незаможних студентів Гірничого училища. Одного разу, як сповіщає хроніка, "6 разів виходив він на "біс" і кожен раз декламував дещо оригінальне на задоволення публіки". У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в місті працювало багато діячів, які сприяли розвиткові української культури і мови. Серед них Д.І.Яворницький, А.С.Синявський, Я.П.Новицький, І.І.Манжура. Гірку долю трудящого селянства, наймитів, бурлаків оспівував український поет-демократ Іван Манжура. Автором багатьох історичних повістей, історико-публіцистичних праць - "Дим", "З Дніпра на Дунай" - був письменник Адріан Кащенко, який жив і працював багато років у Катеринославі. На початку ХХ ст. завдяки Яворницькому була розгорнута плідна робота по вивченню історії, географії, етнографії, фольклору краю. Найширші кола прогресивної громадськості стали вивчати і популяризувати зразки усної народної творчості, побут та звичаї українського народу. Багато в цьому напрямку зробив Яків Павлович Новицький - український фольклорист, етнограф, педагог. Він зібрав унікальну колекцію запорізьких ікон, люльок, картин, яку згодом передав до музею ім.О.М.Поля. Його духовна спадщина становить понад 200 праць, серед яких "Малороссийская и запорожская старина в памятниках устного народного творчества", "Запорожские и гайдамацкие клады". Українське слово, українську пісню, красу українського побуту ніс до народу український театр, створений корифеями сцени - братами Тобілевичами, М.Кропивницьким, М.Заньковецькою. Влітку 1876 р. Михайло Кропивницький виступав у Катеринославі.Тут його і застав царський наказ (сумнозвісний Емський указ 18 травня 1876) про заборону "различных сценических представлений на малорусском языке, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным нотам". У своїх спогадах Кропивницький писав: "Тут спіткало нас лихо: виконання усього українського заборонено. У день заборони йшла моя драма "Дай серцю волю". Губернатор І.М.Дурново дозволив нам скінчити виставу. У дивертисменті я заспівав пісню з "Подгорян" - "Поле, моє поле", але не зміг скінчити і розридався". У 1890-ті рр. в місті проходили вистави товариства малоросійського театру П.Саксаганського. У приміщенні літнього театру виступали артисти М.Заньковецька і П.Саксаганський. Йшли "Наталка-Полтавка" І.Котляревського, "Циганка Аза" М.Кропивницького. Відзначаючи великій успіх Заньковецької, "Екатеринославские губернские ведомости" писали: "Бачити і слухати її на сцені - найвища насолода". У 1908 р. катеринославці дивилися оперету М.Кропивницького "Пошились у дурні", а у 1907 р. постановку М.Старицького "За двома зайцями". На початку віку на залізниці діяв аматорський театр, в репертуарі якого - "Сватання на Гончарівці". Тривалий час у Катеринославі не було спеціального приміщення театру. У 1905 р. побудували Зимовий, а з 1910 по 1913 рр. побудовані театри у Комерційному і Громадському зібраннях, Будинку Хрінникова. У 1898 р. у місті відкрили відділення Російського музичного товариства, яке заснувало музичні класи (училище). Директором був П.Губарев. Він надав для класів особисті роялі і деякий час витрачав на їх утримання досить значну суму особистих грошей. Разом із своїм хором до міста приїздив М.В.Лисенко. Тут пройшли з великим успіхом його концерти. На початку ХХ століття мешканці Катеринослава дізналися, що таке кіно. Початок кіно ми пов’язуємо з ім’ям кінобізнесмена Є.Зайлера, електро-біоскоп якого знаходився на розі вулиці Фабричної (нині Столярова) і проспекту. На перших сеансах кіно жителі міста з жахом вибігали з приміщення кінозали, коли бачили потяг, що прямував на них. Кіно сподобалось, і з часом на проспекті один за одним відкриваються спеціальні кінозали з назвами "Колизей", "Гигант", "Палас", "Модерн". Неперевершеним успіхом публіки користувались картини "Сонька - Золотая Ручка", "Дети капитана Гранта", "Анна Каренина", "Страшная месть". У Катеринославі народився один із перших українських кінооператорів - Данило Сахненко. Завдяки йому, тут було створено перше в Україні кінопідприємство - "Южнорусское синематографическое общество Сахненко, Щетинин и К0". Це підприємство 1912 р. випустило фільм "Запорозька Січ", який вважають першим українським фільмом. Крім кіно, катеринославці дуже полюбляли розважатися грою у лото. Ця гра так захопила мешканців міста у 1912-1914 рр., що до справи урегулювання азарту під час ігор, втручалася поліція і особисто губернатор. Але великі прибутки, що їх отримували власники клубів, з одного боку, і значні відрахування з них до місцевого бюджету на благодійність, з іншого, все ж утримало владу від заборони гри. Найбільшими святами мешканців були православні - Різдвяні свята, Водохреща, Великдень, Трійця. Прикрашалися вулиці міста, особливо проспект, ілюмінувались електрикою храми. Відбувалися ходи між церквами і до Дніпра, де освячували воду. У міському і Потьомкінському парках проходили народні гуляння. Губернські дворянські збори, що проходили раз на чотири роки, завершувалися дворянськими балами у палаці Потьомкіна. Найбагатші купці проводили вечори за картами в Англійському клубі, а ті, що бідніше, а також міщани - в клубі Громадського або Комерційного зібрання. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. ознаменувався активізацією суспільно-політичного і національного рухів. Економічний розвиток міста супроводжувався погіршенням життя переважної більшості населення. Прагнення підвищення зарплати, недосконалість фабрично-заводського законодавства, яке б захищало робітників, викликали гостре незадоволення. Зростав вплив російських робітників, багато з яких приїхали у Катеринослав зі столичних міст імперії і знаходились тут під наглядом поліції за участь в революційному русі. У 1898 р. петербурзький робітник, революціонер І.В.Бабушкін створив у Катеринославі місцевий комітет російської соціал-демократичної робітничої партії. Членами його були робітники заводів - М.Скрипник, Г.Петровський, студент В.Бутаков. У 1902 р. тут почала діяти місцева організація соціалістів-революціонерів (есерів) на чолі з петербуржцем А.Альтовським. На той час вона нараховувала майже 180 членів, в основному ремісників і селян, і була найчисленнішою в Україні. Обидві партії мали підпільні друкарні, проводили збори і сходки, розповсюджували нелегальну літературу, листівки. Поліція неодноразово заарештовувала діячів партії, ліквідовувала друкарні, літературу. На початку ХХ ст., у зв’язку із загальною економічною кризою, закрито багато фабрик і заводів. Становище робітників погіршилося. У Катеринославі 15000 робітників залишилися без роботи і опинилися на вулиці. Відповіддю на погіршення умов стали страйки. У грудні 1901р. в місті відбулася перша політична демонстрація робітників і студентів Вищого гірничого училища. Вони ставили вимоги щодо поліпшення економічних умов та вимагали політичних свобод. У липні-серпні 1903 р., коли Південь України охопив загальний страйк, місцеві соціал-демократи організували тут масові мітинги, демонстрації. Ці події завершилися розстрілом робітників і судом над його учасниками. Багато робітників-революціонерів стали учасниками російсько-японської війни, що її розпочав у січні 1904 р. царизм. У місті було створено і фінансовано санітарний загін, який виступив на фронт. Старшим лікарем загону став І.А.Бутаков. Лікарі, санітари, фельдшери надавали медичну допомогу пораненим воїнам. Добровільно пішов на фронт катеринославський губернатор Ф.Е.Келлер, генерал-лейтенант, граф. 12 березня він одержав призначення в діючу армію. Усе місто на чолі з міською Думою проводжало його на фронт, де 18 липня він загинув у бою. Поразка Росії у війні, політичні страйки прискорили початок революції. Події "Кривавої неділі" 9 січня 1905 р. у Петербурзі викликали революційні виступи у Катеринославі. 17 січня страйкували робітники Брянського металургійного і сталеливарного заводів. Навесні і влітку хвиля страйків зростала і охопила флот і збройні сили. 20 червня в місті пройшла демонстрація робітників на підтримку повстанців броненосця "Потьомкін". Восени революційний рух піднімається до найвищого ступеню. 10 жовтня в місті почався загальний політичний страйк - погасла електрика, не виходили газети, були зачинені лавки і магазини, навчальні заклади, лікарні, зупинилися заводи. 11 жовтня відбулися масові демонстрації і барикадні бої, для придушення яких викликали війська. Вранці війська розстріляли багатотисячну демонстрацію залізничників і робітників заводів Амур-Нижньодніпровська на вул.Філософській. Було вбито 11 чоловік. У центрі міста, навпроти міської Думи, на проспекті, спорудили барикаду учні середніх освітніх закладів і студенти ВГУ, які вели бій з поліцією і жандармерією. 8 чоловік було вбито (на розі вул. Барикадної та проспекту на пам’ять про цю подію встановлено барельєф). У цей же час у робітничому кварталі міста, на першій Чечелівці, зросла ще одна барикада, де бій ішов до вечора. В цьому бою вбито 22 чоловіки і багато поранено. Жовтневий страйк викликав розгубленість урядових кіл. Царизм був змушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав Маніфест, у якому "дарував" населенню громадянські свободи, особисту недоторканність, свободу слова, сумління, зібрань і спілок. Одночасно встановлювалась Державна дума як законодавчий орган імперії. На прохання М.В.Родзянки, голови губернської земської управи, Д.І.Яворницький зробив переклад Маніфесту українською мовою, його було надруковано і розповсюджено земством у губернії. Населення сприйняло Маніфест по-різному. Частина - раділа і сподівалася, що нарешті з’явиться конституція і почнеться нова доба в історії. Це перш за все, ліберали, які користуючись Маніфестом, заснували Конституційно-демократичну партію (кадети) і "Союз 17 октября" (октябристи). Осередки цих партій склалися в Катеринославі. Лідером місцевого проводу кадетів став І.А.Бутаков. Кадетська партія мала підтримку у місцевої інтелігенції. Катеринославський відділ " Союзу 17 октября" очолював М.В.Родзянко. Чисельність відділу - 1000 чоловік. Сюди входили представники земства, поміщики, культурніші з купців і промисловців. Після проголошення Маніфесту соціал-демократи організували мітинги, маніфестації, збори, де промовці вимагали остаточного знищення монархії. У відповідь на це почалися розправи (погроми) над революціонерами, головним чином євреями. Їх здійснювали прихильники монархії - "чорносотенці". Найстрашніші погроми були в Катеринославі. Під час погромів було забито 64 чоловіки, постраждали 122 міські крамниці, 64 магазини, 135 рундуків. Міська управа виділила 6 тис. крб. на відшкодування збитків орендаторам міських споруд. 2000 євреїв, які постраждали, крім допомоги від єврейської громади, отримали 500 крб. від Думи на харчування дітей. У лютому 1906 р. створено місцевий відділ чорносотенного "Союза Русского Народа". Його чисельність - 6686 чоловік (найчисельніша партія на той час). "Союз" активно діяв у нашому місті, навіть провів тут загальний з’їзд чорносотенців. Головою місцевого проводу був В.А.Образцов. Під час жовтневого повстання були створені Ради робітничих депутатів. Перша Рада в Україні постала в нашому місті. Її головою був меншовик Іван Меренков, а секретарем - більшовик Г.Петровський. Рада намагалася бути своєрідним органом робітничої влади. Під час грудневого повстання вона створила Бойовий страйковий комітет (БСК), який оголосив себе єдиною владою у місті. Під охороною комітету були вокзал, телеграф, заводи і фабрики. Вільно друкувалися постанови і оголошення БСК. Працювали лікарні, продовольчі магазини, аптеки, безкоштовні їдальні для безробітних. 22 грудня в губернії був уведений військовий стан. Почалося придушення повстань та арешти учасників революції. Революція принесла українському рухові два докорінних покращення: поклала кінець політиці заборони української мови і дозволила українцям організаційно об’єднуватися. У жовтні 1905 р. катеринославський губернатор затвердив Статут українського товариства "Просвіта", а на початку 1906 р. відбулися збори, що обрали його раду, до складу якої увійшли Д.Яворницький, А.Синявський, В.Біднов, М.Биков та інші. Усього Товариство мало 200 членів. Робота проводилася в чотирьох секціях: драматичній, літературній, бібліотечній і співочій. "Просвіта" влаштувала свою бібліотеку-читальню українських книжок, її члени улаштували і відкрили українську книгарню "Слово". Тут купували українські книжки і розповсюджували у місті і передмістях. У Катеринославі у 1906 р. вийшли одразу два українські тижневики "Запоріжжя" і "Добра порада". Видавцем "Запоріжжя" був меценат українства, місцевий діяч, інженер-технолог В.М.Хренников, а редактором - Д.Яворницький. Вийшов перший номер, який одразу ж було конфісковано за надрукований вірш Т.Шевченка "Розрита могила". "Доброї поради" вийшло чотири номери, які були потім конфісковані і видання заборонено. У місті розповсюджувався полтавський часопис "Рідний край". Та, як сповіщав дописувач тижневика з Катеринослава, "наша таємна поліція стає на перешкоді сьому. Рознощикам заборонено продавати український часопис без особливого дозволу. Я сам був свідком кілька разів, як якісь люди (не в поліцейському одязі) одбирали у рознощиків український часопис. Навіть балакати по-українськи на вулицях небезпечно". Але все ж таки українські газети до міста надходили. Д.Яворницький передплачував і отримував "Раду", що виходила у Києві. Співробітником газети був Євген Чикаленко. Він листувався з Дмитром Івановичем, приїздив до Катеринослава. Чикаленко був одним із засновників Української демократично-радикальної партії, що її заснували у 1905 році С.Єфремов, Б.Грінченко, Д.Дорошенко. У 1906 році відбувся з’їзд партії, на якому були представлені губернські комітети, у тому числі Катеринославський. З’їзд переглянув Програму і Статут партії, ухвалив партійну платформу до виборів у І Державну думу. Членом української соціал-демократичної робітничої партії став просвітянин Трохим Миколайович Романченко. З 1907 до 1909 рр. він отримував газету соціал-демократів "Слово" (редактор С.Петлюра). На весні 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Комітет по виборах в Катеринославі очолив присяжний повірений, октябрист І.В.Способний. Серед членів комітету - Д.Яворницький, О.Шелестов та інші відомі діячі міста різних політичних течій. Було обрано 10 депутатів: 4 - кадети, 2 - трудовики, по одному - соціал-демократи, октябристи, 2 - позапартійні. За соціальним станом: 2 робітники, 2 селяни, 3 дворяни, 3 інтелігенти. Катеринославські українці підтримували зв’язки з українськими депутатами Думи. Група українців зробила наказ депутату Л.Ф.Бабенкові, в якомуі було три пункти: 1) про амністію всім політичним "злочинцям"; 2) відміну кари на смерть; 3) про автономію України. Останній наказ висловлено так: "Просимо Вас домагатися широкої автономії України, яку було встановлено в договорі Б.Хмельницького з Московським урядом 1654 р., тоді, коли український народ не у "підданство" пішов до Московського уряду, а вільно з’єднався з Московським народом". 22 травня Мануйлівська громада (передмістя Катеринослава) надіслала на ім’я голови Української парламентської громади Іллі Шрага телеграму: "Мануйлівська громада щиро вітає парламентську групу Українських послів. Бажаємо успіху в боротьбі за волю і щастя України". І ще одну телеграму було надіслано послу В.Шемету, члену УСДРП, з Катеринослава: "Вітаємо українських послів Державної думи, сподіваємося, що щирою працею ви допоможете українському народові визволитися з національного пригноблення і здобути автономію". Українські депутати підготували декларацію про автономію України, але обнародувати її не встигли. Думу було розпущено за день до запланованого виступу. Під час виборів до ІІ Думи перемогу одержали ліві сили - поступовці, кадети, трудовики. Українська Трудова громада домагалася автономії України, місцевого самоврядування, української мови в школі, суді й у церкві. Депутатом Думи був популярний місцевий лікар, трудовик О.Л.Караваєв. Він неодноразово виступав у Думі з аграрного питання. До багатьох справ думської діяльності приєднався ще й клопіт з питань виборців. До нього звертались засуджені учасники революційних подій і їх родичі з проханнями про визволення або скасування вироків. Після розпуску Думи він працює лікарем у місті, веде громадську роботу. У 1908 р. його вбито чорносотенцями. Як любили й шанували Караваєва зрозуміло з того, що під час поховань за його труною йшло більше 10 тисяч мешканців усякого стану. Українське товариство "Просвіта" надіслало вінок з траурною стрічкою з написом "Оборонцеві всіх пригноблених націй". Українське питання привернуло до себе увагу ІІІ Думи. Перше питання, якому Дума змушена була приділити увагу, - українське шкільництво. У 1908 р. 33 депутати внесли до Думи Проект про українську мову, який передбачав навчання "у початкових школах у місцевостях з малоруським населенням на рідній мові". Від Катеринославщини Проект підписали депутати Тараненко (п/п, селянин, хлібороб) та Г.А.Бергман (октябрист, хлібороб, меноніт). Проект надрукували в газеті "Слово", він викликав протест від чорносотенних послів та "Клуба русских националистов" і йому не дали ходу. Головою ІІІ, а потім і IV Державних дум був Михайло Володимирович Родзянко, депутат від Катеринославщини, дворянин, землевласник, октябрист, великодержавник, за походженням українець. Бюджетну комісію обох Дум очолював також наш земляк, професор фінансового права Михайло Мартинович Алексєєнко. Обіймаючи високі посади у державі, вони сприяли вирішенню місцевих потреб - проведенню другої - Мерефо-Херсонської залізниці, перетворенню гірничого училища на інститут. У 1914 р. їм було надано звання Почесних громадян міста. Свободи національного розвитку та автономії України домагався депутат IV Думи від Катеринославщини робітник, соціал-демократ Г.І.Петровський. За сміливі виступи його переслідували, виводили з зали засідань Думи. У 1908 р. засновано всеукраїнське об’єднання - Товариство українських поступовців. Лідерами його місцевого органу були А.Синявський та Д.Дорошенко. Під час виборів до IV Думи поступовці розробили свою платформу, яка була вміщена в місцевому тижневику "Дніпрові хвилі". В Катеринославі поступовці виставили своїм кандидатом до Думи добродія О.Александрова (кадет), який одразу здобув більшість і обіцяв добиватися вирішення національної справи. Осередком українського життя в місті залишалась "Просвіта". В той час як київська, одеська, полтавська були закриті, катеринославська діяла досить активно. У 1910 р. тут був заснований спеціальний видавничий фонд. Так, були видані книжки Д.Яворницького "Як жило славне низове запорожське військо" та "З минулого Катеринославщини" Д.Дорошенка. Більш того, діячі "Просвіти" гостро відчували потребу у місцевому виданні, яке б пробуджувало свідомість українського люду, знайомило з тим, чим живе рідний край. У жовтні 1910 року вийшов перший номер часопису "Дніпрові хвилі", який практично став її друкованим органом. Організатором і редактором часопису був Д.І.Дорошенко, історик, який у цей час викладав у комерційному училищі. Видавець часопису - К.Е.Котов, місцевий діяч українства, народовець, просвітянин. Навколо часопису згуртувалися історики і письменники В.Біднов, Д.Дорошенко, А.Кащенко, Д.Яворницький, Я.Новицький, Т.Сулима-Бичихіна, А.Синявський, К.Котов. У грудні 1910 р. відкрився будинок "Просвіти" в передмісті Катеринослава - в Мануйлівці. Багато люду прийшло на це свято, багато вітальних листів надійшло. Зокрема, О.Пчілка писала: "Честь і велика слава Вам! Дай же Боже, щоб кубельце національної освіти, звите Вами в запорозькім краю, зміцнілося й красувалося на добрий зразок і приклад іншим українцям". Микола Лисенко надіслав товариству збірник українських пісень з власноручним написом. Д.І.Яворницький був центральною фігурою в діяльності "Просвіти". Майже усі її заходи проходили за участю Дмитра Івановича. Він був розпорядником концертів-балів, вечорів, читав лекції з історії України, запорозького козацтва, краю, про кобзарів, які супроводжували лекції співами народних дум і пісень. Окрему сторінку в діяльності "Просвіти" займало подружжя Дорошенків - Дмитро Іванович і Наталя Михайлівна. Своїм приїздом до міста вони сприяли пожвавленню просвітянського життя. Дмитро Іванович читав багато лекцій з історії по філіях "Просвіти", а Наталя Михайлівна віддавала весь вільний час створенню при "Просвітах" драмгуртків і організації вистав. З початку 1914 р., з від’їздом Дорошенків, а також з браком місцевих літературних сил, та й матеріальних обставин, часопис перестав виходити. У 1914 р. коли уряд заборонив святкувати 100-річчя з дня народження Т.Шевченка, Катеринослав став одним з декількох міст, де святкування відбулося. За спеціальним дозволом Катеринославського губернатора в місті був створений Ювілейний Шевченківський комітет, за програмою якого пройшли заходи, присвячені пам’яті Т.Г.Шевченка. У 1913 р. в місті пройшли останні передвоєнні вибори до міської Думи. Ії головою обрали Івана Васильовича Способного. За соціальним складом вона була найбільш інтелігентною. Із 77 гласних в ній було 14 купців, 13 юристів, 10 лікарів, 10 вчених та інженерів, 5 викладачів гімназій. Серед гласних були відомі діячі культури - А.С.Синявський; П.Т.Окулов - художник, викладач, який створив серію портретів діячів краю; С.А.Бродницький - голова ради музею ім. О.М.Поля; просвітяни К.Є.Котов і М.В.Биков; професор Гірничого інституту О.М.Терпигорєв; лікар, голова медичного товариства, земський діяч І.А.Бутаков; політичні діячі, депутати Державних дум - Я.Г.Гололобов, О.М.Александров. З євреїв було призначено вже вп’яте Мойсея Юдовича Карпаса, відомого підприємця і благодійника міста. У 1913 р. Дума обговорила 316 питань і прийняла 358 постанов. Щорічно багато уваги приділялося питанням про благоустрій міста: брукуванню вулиць, відведенню земель під будівництво заводів, будинків, магазинів, музеїв, утриманню лавок, базарів, ярмарків. У 1914 р. місто нарешті почало роботи з улаштування каналізації. Дума і Управа мали свій друкований орган - "Известия Екатеринославского городского общественного управления", які виходили двічі на місяць. Його редактором був міський голова І.В.Способний. Іван Васильович - завзятий прибічник госпрозрахункового способу виконання міських робіт, вивчав і використовував кращі світові досягнення з благоустрою, залучав до вирішення господарських питань відомих інженерів, учених, спеціалістів. Хоч у його діяльності було багато показного, а часом, як казали, диктаторського, він багато встиг зробити для міста. Напередодні Першої світової війни населення міста складало 222 тис. чоловік. Бюджет міста досяг 4 млн. карбованців. З початком Першої світової війни діяльність міської Думи, та й життя самого міста значно змінилися. Тут були створені мобілізаційні комісії. У перші два тижні в діючу армію тільки з Брянського заводу забрали 2 тис. робітників. У 1915 р. внаслідок поразки і відступу російської армії на схід, почався процес відходу населення Галичини, Холмщини, Волині, Поділля на схід України. Цих людей-біженців треба було якось влаштувати, допомогти. Отож у Катеринославі виникли і почали діяти відділи могутніх організацій - "Союз городов" і "Земский союз". Вони надавали кошти на допомогу втікачам, опікували українське населення Галичини, організували українські школи, лікарні. В установах комітету працювали тисячі української інтелігенції, інженерів, лікарів. 6-7 червня 1915 р. пройшло засідання Першого Катеринославського обласного з’їзду з надання допомоги хворим воїнам. Організовано курси підготовки сестер милосердя. Протягом 1915-1916 рр. в місті влаштовано безліч великих і малих шпиталів - у приміщеннях лікарень, навчальних, культурних, благодійних, державних і кредитних установ. Для лікування хворих потрібний був йод, і у Катеринославі здійснено його виготовлення. 31 січня 1915 р. винахідники виробництва йоду - Л.В.Писаржевський, професор гірничого інституту, і міський хімік М.Д.Аверкієв - презентували склянку йоду Миколі ІІ, який перебував у місті. Імператор виділив на подальший розвиток станції по виробництву йоду 50 тис. крб. Міська Дума на свої кошти збудувала печі для спалювання водоростей і забезпечила їх перевезення. В жовтні 1915 р. відбулося урочисте освячення станції. Вже через 7 місяців отримано 80 кг препарату, що було достатньо для лікування 800 тис. поранених. Професор Писаржевський в листі до міського голови І.Способного зазначив: "честь відкриття нового російського йоду і визволення від німецької залежності належить у Росії місту Катеринославу ...". Не стояло осторонь від громадських справ і товариство "Просвіта". Правління виклопотало у губернатора дозвіл на організацію комітету допомоги населенню Галичини. Просвітяни організували їдальню для біженців, вдів і сиріт полеглих у бою воїнів. Лише в червні 1915 р. "Просвіта" видала зі своєї каси на цю благородну справу 261 крб., а всього разом з пожертвами від населення на їдальню було витрачено 5 тис. крб. За підписними листами Товариства було зібрано 254 крб. на улаштування різдвяних ялинок для дітей фронтовиків. Хоч практична діяльність "Просвіти" зводилась до культурницьких заходів, навіть вони лякали охоронців царизму. 25 січня 1916 р. губернська влада повідомила правління "Просвіти" про те, що "Екатеринославское общество "Просвіта" утратило свое значение, обратив свои помещения для политических целей. Ее существование является вредным для государства и потому его закрывают". Примусове закриття "Просвіти" викликало обурення з боку просвітян. Вони звернулися до своїх депутатів у Думі з клопотанням про скасування рішення. Закриття "Просвіти" пов’язано з діяльністю її членів у Катеринославській організації УСДРП. Натхненником та головним організатором діяльності виступав службовець залізниці Ф.Дубовий, а її членами були І.Романченко, П.Щукін. У 1915 р. організація нараховувала вже близько 50 чоловік. На повну силу організація заявила про себе 1 травня 1914 р. розповсюдженням у місті листівок українською мовою від імені УСДРП, в яких закликали до святкування Першого травня і боротьби за повалення самодержавства. Тут була партійна друкарня, де друкували відозву "Війна і українська соціал-демократія", що по суті була програмним документом партії. Члени міської і Мануйлівської "Просвіт", які входили до місцевої організації УСДРП користуючись правом займати приміщення "Просвіти" для проведення культурно-просвітницьких заходів, влаштували у них партійні збори. У листопаді 1915 р. організація була розгромлена поліцією. П.Феденко, Ф.Дубовий, І.Вирва та інші були засуджені на чотири роки каторжних робіт. Таким було наше місто напередодні великих зрушень.