Дніпровська міська рада

офіційний Інтернет-портал

Вівторок, Бер 28


Ви тут: Головна

Правова освіта

Основи трудового договору

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. 

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. 

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. 
Забороняється не обґрунтована відмова у прийнятті на роботу. 

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. 

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України. 
Трудовий договір може бути: 

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. 

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законом

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 

1) при організованому наборі працівників; 

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 

3) при укладенні контракту; 

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 

7) в інших випадках, передбачених законодавством України. 

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. 

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. 

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. 

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. 

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. 

Підставами припинення трудового договору є: 

1) угода сторін; 

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 

8) підстави, передбачені контрактом. 

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. 

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). 

Недійсність заповіту (ст.1257 Цивільного кодексу України)

1. Заповіт,  складений особою,  яка не мала на  це  права, атакож  заповіт,  складений  з  порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

     2. За позовом  заінтересованої  особи  суд  визнає  заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

     3. Недійсність  окремого  розпорядження,   що   міститься   у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

     4. У  разі  недійсності  заповіту  спадкоємець,  який  за цим заповітом був позбавлений права на спадкування,  одержує право  на спадкування за законом на загальних підставах.

Право заповідача на скасування та зміну заповіту відповідно до ст. 1254 Цивільного кодексу України

     1. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

     2. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт,  який було складено пізніше,  скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

     3. Кожний  новий  заповіт  скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

     4. Якщо новий заповіт,  складений заповідачем,  був  визнаний недійсним,  чинність попереднього заповіту не відновлюється,  крім випадків, встановлених статтями 225 (Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними)і 231 (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства) Цивільного кодексу України.

     5. Заповідач має право у будь-який  час  внести  до  заповіту зміни.

     6. Скасування  заповіту,  внесення  до нього змін провадяться заповідачем особисто.

     7. Скасування заповіту,  внесення до нього змін провадяться у порядку,  встановленому  Цивільним кодексом Українидля посвідчення заповіту і підлягають  державній  реєстрації  у  Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Право на обов'язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України

     1.  Малолітні,  неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту,  половину частки,  яка належала   б   кожному з  них  у  разі  спадкування  за  законом (обов'язкова частка).
     Розмір обов'язкової частки у  спадщині  може  бути  зменшений судом з урахуванням   відносин   між   цими   спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

     2. До обов'язкової частки у спадщині  зараховується  вартість речей звичайної   домашньої   обстановки   та  вжитку,  вартість заповідального відказу,  встановленого на користь особи,  яка  має право  на  обов'язкову  частку,  а  також  вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

     3. Будь-які обмеження та обтяження,  встановлені  у  заповіті для  спадкоємця,  який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні  лише  щодо  тієї  частини  спадщини,  яка  перевищує  його обов'язкову частку.

Заповіт та право заповідача на призначення спадкоємців

Відповідно до ст.ст. 1233, 1234 Цивільного кодексу Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
    
Стаття 1235Цивільного кодексу України визначаєправо заповідача на призначення спадкоємців, а саме:
     1. Заповідач може призначити  своїми  спадкоємцями  одну  або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а  також інших учасників цивільних відносин.

     2. Заповідач  може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

     3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у  спадщині.  Чинність  заповіту щодо  осіб,  які  мають  право  на  обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

     4. У  разі смерті особи,  яка  була позбавлена  права на спадкування, до  смерті заповідача, позбавлення її  права  на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах. 

Сторінка 6 з 7